День Святого Валентина.

             В багатьох країнах світу є різні традиції стосовно відзначення цього свята. Американські традиції  10 століття донесли до наших днів звичай дарувати різноманітні солодощі, а в Канаді 14 лютого дівчина могла запропонувати хлопцеві побратися з нею ( якщо, звичайно, той не одружений), а за відмову чоловіка чекав штраф.  В Японії проводили  конкурс на найголосніше зізнання в коханні.  В Саудівській Аравії та Ірані святкувати заборонено, порушників  штрафують і зараз.  А якщо вірити інформації з Інтернету, то в Німеччині Валентин – покровитель психічнохворих людей. Тому в цей день прикрашають лікарні червоними стрічками.

    Та найбільше традицій в Великобританії. Це й не дивно, бо більшість історій походження свята саме з цієї країни. В давнину в Англії дітей переодягали в дорослих  і вони бігали від домівки до домівки співаючи пісні про Валентина (такі собі «колядки»). Чоловіки дарували жінкам червоні троянди і у відповідь могли отримати яблуко, як символ кохання. Жителі Уельсу вирізали з дерева "ложки кохання", прикрашаючи їх ключами, замками і сердечками. Це був спосіб сказати "Ти знайшов ключі до мого серця". Незаміжні британки в цей день ворожили… І обов’язково один одному всі дарували валентинки…

   Ось і ми в школі протягом дня виготовляли валентинки, малювали великі листівки, обмінювалися ними. Якщо хтось бажав залишитись інкогніто, то клали їх до скриньки, а після уроків помічники Валентина доставляли їх адресату. Найбільше всіх здивувала робота Сніжани Грушової «Дерево кохання»

  (Прес-центр  учнівського самоврядування)